Сільгосппідприємство має у штаті водіїв, які їздять по території України. Чи можна замість оформлення відрядження та виплати добових виплачувати додатково до окладу доплату за роз’їзний характер робіт?

Перш за все зауважимо, що згідно з п. 2 розд. І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 р. № 59, поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженням, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником. І хоча ця Інструкція поширюється на підприємства, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, інші підприємства теж можуть включити таку норму до свого колективного договору чи положення про оплату праці.

Що стосується поняття «роз’їзний (пересувний) характер робіт», то в законодавстві України його не визначено. Але воно міститься у постанові Держкомпраці і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.1989 р. № 169/10- 87, яка є чинною відповідно до постанови ВР від 12.09.1991 р. № 1545-ХII. Згідно з цією постановою роз’їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв’язку з поїздками у неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті й назад, що становить не менше як дві-три години на день. Надбавка за такий характер робіт встановлюється робітникам з метою компенсації підвищених витрат, пов’язаних, зокрема, із відірваністю від постійного місця проживання. Тож роботу водія не можна кваліфікувати як роботу, що має роз’їзний характер і, відповідно, виплачувати за це надбавку.

Проте поряд з доплатою за роз’їзний (пересувний) характер робіт є такий вид доплат як надбавки (польове забезпечення) працівникам, робота яких постійно проводиться в дорозі (п. 3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. № 5, далі – Інструкція № 5).

Граничний розмір таких надбавок визначений у п. 1 та п. 2 постанови КМУ від 31.03.1999 р. № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер». Він встановлюється за кожний день, коли працівник (водій) знаходився в дорозі, і дорівнює:

➨ сумі витрат, установлених КМУ для відрядження у межах України;

➨ сумі витрат, що не перевищує 80% граничних норм добових витрат, установлених для відрядження за кордон.

Оскільки для підприємств, що не фінансуються з бюджету, КМУ витрати на відрядження не визначив, то надбавку працівникам, робота яких постійно проводиться в дорозі можна встановити у розмірі суми неоподатковуваних добових, установлену пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ. У 2024 році вона становить 710 грн на добу (за кордон – до 80 євро за курсом НБУ).

Водночас зауважимо і таке: Мінсоцполітики у багатьох своїх листах наголошувало, що виходячи з аналізу норми ст. 15 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» підприємство самостійно вирішує доцільність встановлення та розмір надбавок (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників. Тож підприємство може встановити і більший розмір надбавки (наприклад, з урахуванням проживання водія). В будь-якому випадку розмір «роз’їзних» надбавок слід прописати у колдоговорі або положенні про оплату праці.

На відміну від добових (у розмірі, передбаченому пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ), надбавка працівникам, робота яких постійно проводиться в дорозі, включається до загального місячного доходу і оподатковується ПДФО (18%) та військовим збором (1,5%). Однак єдиний соціальний внесок (далі – ЄВ) на неї не нараховується (п. 10 Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170).

ДПС України в ресурсі ЗІР (категорія 103.2) виклала думку, що доплати (надбавки) до посадових окладів працівників за роз’їзний (пересувний) характер робіт включаються до складу заробітної плати. Отже, такої позиції вона дотримуватиметься і щодо виплат працівникам, робота яких постійно проводиться в дорозі. А тому у Податковому розрахунку, на думку ДПС, їх потрібно відображати з ознакою доходу «101».

Проте відповідно до п. 3.16 Інструкції № 5 такі виплати включаються до виплат, що не належать до фонду оплати праці. Тому, на наш погляд, у Податковому розрахунку їх доцільно показати з ознакою доходу «127». Адже якщо показати як заробітну плату, у працівників ДПС на підставі проведеного аналізу може виникнути запитання: чому на частину заробітної плати не нарахований ЄВ?

Надбавки працівникам, робота яких постійно проводиться в дорозі (як і доплата за роз’їзний (пересувний) характер робіт), не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати:

➨ для розрахунку відпускних та інших виплат, оскільки є виплатами, що виплачуються замість добових (п. «в» п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100);

➨ для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, оскільки на такі надбавки не нараховується ЄВ (п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 р. № 1266).

Ельвіра Ткачова, головний редактор