24.12.2023 р. набрав чинності Закон України від 22.11.2023 р. № 3494-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» (далі – Закон № 3494).

ЩОДО ПЕРЕНЕСЕННЯ ВИХІДНИХ ДНІВ

Перенесення вихідних та робочих днів визначається трудовим та/або колективним договором. А у разі відсутності таких договорів чи відсутності в них відповідного положення – за наказом (розпорядженням) роботодавця. Такий наказ має бути погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі його відсутності – з обраним та уповноваженим представником працівників (ч. 4 ст. 67 Кодексу законів про працю України, далі – КЗпП).

Раніше перенесення робочих днів рекомендував КМУ. А роботодавець, який застосовував такі рекомендації, мав не пізніше ніж за два місяці видати наказ про перенесення вихідних та робочих днів.

Таким чином, з 24.12.2023 р. роботодавець має можливість самостійно приймати або не приймати рішення про перенесення робочих днів. При цьому вищевказаного двохмісячного строку дотримуватися не потрібно, тобто таке рішення може бути прийнято за будь-який строк до перенесення днів.

ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ДОДАТКОВИХ ВІДПУСТОК

Відтепер тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються не тільки нормативно-правовими актами, а й трудовим та/або колективним договором (ч. 2 ст. 76 КЗпП, ч. 1 ст. 5 Закону України від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР «Про відпустки», далі – Закон № 504).

Нагадаємо, що щорічні додаткові відпустки встановлюються за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці та в інших випадках, передбачених законодавством. Прикладом таких відпусток є:

• відпустка тривалістю 35 календарних днів (далі – к.д) працівникам за Списком 1 виробництв, робіт, професій і посад, затвердженим постановою КМУ від 17.11.1997 р. (ч. 1 ст. 8 Закону № 504);
• відпустка тривалістю 7 к.д. працівникам з ненормованим робочим днем згідно із колективним договором, угодою (ч. 2 ст. 8 Закону № 504);
• відпустка тривалістю 4 к.д. працівникам, які фактично працюють за комп’ютером не менше половини тривалості робочого дня (поз. 58 розділу XXII «Загальні професії за всіма галузями господарства» Списку, затвердженого постановою КМУ від 17.11.1997 р.).

Тож роботодавець та трудовий колектив можуть у колективному чи трудовому договорі збільшити (зменшити) тривалість за щорічної додаткової відпустки.

Звертаємо увагу, що з огляду на ст. 21 КЗпП, яка передбачає рівність трудових прав та недопущення дискримінації у сфері праці, щорічні додаткові відпустки повинні встановлюватися не особі, а категорії осіб, яку роботодавець вважає за потрібне заохотити.

ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ВІДПУСТКИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ТА УЧАСТІ В ЗМАГАННЯХ

Тривалість, порядок, умови надання та оплати відпустки для підготовки та участі в всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях визначатимуться трудовим та/або колективним договором (ст. 771 КЗпП, ст. 161 Закону № 504).

Раніше вона визначалася згідно з Порядком надання та оплати відпусток для підготовки та участі у всеукраїнських і міжнародних спортивних змаганнях, затвердженим постановою КМУ від 01.06.2011 р. № 565, і мала тривалість до 40 к.д. За цим Порядком таку відпустку мав оплачувати роботодавець.

Таким чином, з 24.12.2023 р. надання та оплата працівнику відпустки для підготовки та участі у всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях віддається на розсуд роботодавця (хоче оплачує, а хоче – ні).

ЩОДО ВІДПУСТКИ ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ

Врезультаті змін КЗпП та Закону № 504 в частині відпустки при народженні дитини їх норми в певній мірі повторюють положення Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою КМУ від 07.07.2021 р. № 693 (далі – Порядок № 693). А саме, вказано (ст. 773 КЗпП, ст. 191 Закону № 504), що одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини:

➤ надається тривалістю до 14 календарних днів не пізніше трьох місяців з дня народження дитини. Звертаємо увагу, що згідно з п. 4 Порядку № 693 ця відпустка повинна бути використана працівником не пізніше 104-го дня з дня народження дитини, але нові редакції КЗпП та Закону № 504 такого обмеження не встановлюють, тож з 24.12.2023 р. воно не діє;

➤ надається чоловіку, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю цієї дитини, якщо він вписаний у свідоцтво про народження дитини як її батько (та при дотриманні інших умов щодо спільного проживання, спільного побуту та взаємних прав та обов’язків). Раніше у Порядку № 693 йшлося тільки про документи, необхідні для державної реєстрації народження дитини, свідоцтво про народження дитини та довідку про реєстрацію місця проживання;

➤ надається бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу (тобто повнолітньому рідному брату чи сестрі), які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком), за заявою матері (батька) дитини. Раніше КЗпП та Закон № 504 не містили такої вимоги, але вона була у Порядку № 693.

ЩОДО ГРОШОВОЇ КОМПЕНСАЦІЇ ЗА НЕВИКОРИСТАНІ ЩОРІЧНІ ВІДПУСТКИ ВІЙСЬКОВИМ

Як відомо, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом зберігається робоче місце та посада.

Хоча вони є увільненими, а не звільненими від роботи, їм надано право отримати грошову компенсацію за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки, якщо вони мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аби скористатися цим правом, потрібно подати заяву не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу (ч. 2 ст. 83 КЗпП, ч. 2 ст. 24 Закону № 504).

На жаль, у Законі № 3494 не сказано про аналогічне право для військових, що вже проходять військову службу у лавах ЗСУ. Сподіваємось, що цей недогляд буде виправлено законодавцями або Мінекономіки надасть відповідні роз’яснення.

ЩОДО ВІДПУСТКИ БЕЗ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Згідно з оновленими редакціями ст. 84 КЗпП та ст. 26 Закону № 504 працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати тривалістю не більше 30 к.д. на рік (було 15 к.д. на рік).

Водночас передбачено, що така відпустка може надаватися без обмеження 30-денного строку за угодою сторін:

➤ у разі загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством;

➤ та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру.

Тож положення ст. 84 КЗпП та Закону № 504 погоджуватимуться з ч. 3 ст. 12 Закону України від 15.03.2022 р. № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136).

Звертаємо увагу, що на період воєнного стану залишається діючою норма ч. 4 ст. 12 Закону № 2136. Це випливає з п. 2 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП. Нагадаємо, що згідно з ч. 4 ст. 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, роботодавець зобов’язаний надати йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю не більше 90 к.д.

З 24.12.2023 р. час перебування у відпустках без збереження заробітної плати незалежно від їх тривалості не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

До 24.12.2023 р. така відпустка зараховувалася до стажу роботи, що давав право на щорічну основну відпустку. Виняток було встановлено для відпусток, наданих відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону № 2136, тобто внутрішньо переміщеним особам та особам, що виїхали за межі території України.

Наприклад, працівник 1 квітня 2022 року написав заяву про відпустку без збереження заробітної плати до завершення на території бойових дій. Бойові дії не завершилися і працівник перебуває у такій відпустці станом на грудень 2023 року. У такому разі період з квітня по 24.12.2023 р. зараховується до стажу роботи, що дає такому працівнику право на щорічну основну відпустку і, відповідно, на компенсацію за невикористані дні відпустки (адже закон не має зворотної дії), а після цієї дати такого права у нього вже немає.

ЩОДО НАДАННЯ ДОДАТКОВОЇ ВІДПУСТКИ ПРАЦІВНИКАМ, ОБРАНИМ ДО СКЛАДУ ВИБОРНИХ ПРОФСПІЛКОВИХ ОРГАНІВ

На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, надається додаткова відпустка тривалістю до 6 к.д. з компенсацією середньої заробітної плати за рахунок профспілкової організації, за рішенням якої працівник направлений на таке навчання (ч. 7 ст. 252 КЗпП, ст. 41 Закону України від 15.09.1999 р. № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Тож відтепер роботодавець, який оплатив (у розмірі середньої зарплати) працівнику 6 к.д. такої відпустки (а цей обов’язок за ним збережено), має право на відшкодування таких витрат з боку профспілки. Тож чекаємо роз’яснень, у якому порядку буде проводитися відшкодування.

Раніше така відпустка оплачувалася за рахунок коштів роботодавця.

ЩОДО ПРАВА ДЕМОБІЛІЗОВАНИХ ВІЙСЬКОВИХ НА ВІДПУСТКУ БЕЗ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Працівникам, які приступили до роботи після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації, за їх бажанням роботодавець зобов’язаний надати відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 60 к.д. (п. 20 ч. 1 ст. 25 Закону № 504).

Як і інші відпустки без збереження заробітної плати, вона не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Але відповідно до абзацу шостого ч. 1 ст. 24 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» така відпустка має включатися до страхового стажу (хоча поки що незрозуміло, як бути зі страховими внесками за цей період).

ЩОДО ПРАВА НА ВІДПУСТКУ У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ

Роботодавець у період дії воєнного стану може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт (ч. 2 ст. 12 Закону № 2136):

➤ на об’єктах критичної інфраструктури;

➤ з виробництва товарів оборонного призначення (нове);

➤ в рамках мобілізаційного завдання чи замовлення (нове).

ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ВІДПУСТКИ У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ

Норма ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 не змінилася, тобто у період дії воєнного стану за поточний робочий рік щорічна основна відпустка може надаватися працівнику тривалістю 24 к.д. Надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

Нагадаємо, що щорічна відпустка працівника складається з основної та додаткової (ст. 74 КЗпП). Право на збільшену щорічну основну відпустку за мирних часів мали працівники зі статусом осіб з інвалідністю I і II груп, віком до вісімнадцяти років, працівники промислово-виробничого персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, вчителі тощо. Працівників сільського господарства серед них немає.

Таким чином, тривалість щорічної основної відпустки для працівників сільського господарства під час дії воєнного стану не обмежена (як була 24 к.д., так і залишилася).

А ось що стосується інших видів відпусток, то право на них Законом № 3494 суттєво обмежено.

До 24.12.2023 р. щорічні додаткові відпустки (за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці), інші додаткові (у зв’язку з навчанням тощо) та соціальні відпустки у Законі № 2136 не згадувалися, а тому працівник мав право на їх отримання (наприклад, головний бухгалтер за ненормований робочий день мав право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 к.д.).

Після 24.12.2023 р. відповідно до ст. 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки понад щорічну основну відпустку, тобто понад 24 к.д. за рішенням роботодавця, може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. Виняток зроблено лише для відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини.

Фактично у третьому абзаці ст. 12 містяться два взаємовиключні положення – про те, що невикористані дні відпустки переносяться на період після припинення або скасування воєнного стану та те, що за рішенням роботодавця вони можуть бути надані без збереження заробітної плати.

Невдала редакція породила в експертній спільноті точку зору, що законодавець дав право роботодавцю замінити дні додаткових та соціальних відпусток, які підлягають оплаті, відпусткою без збереження заробітної плати. І для цього є підстави, адже під час дії воєнного стану Закон № 504 діє тільки в частині норм, що не врегульовані Законом № 2136.

В будь якому разі з 24.12.2023 р. працівники не можуть оформити будь які види відпусток крім основної тривалістю 24 к.д. та відпусток у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та у зв’язку з усиновленням дитини. Що стосується перенесення невикористаних відпусток на післявоєнний час очікуємо детальних роз’яснень Мінекономіки.

До отримання таких роз’яснень пропонуємо роботодавцям у період дії воєнного стану надавати працівнику відпустку тривалістю 24 к.д. А якщо у такого працівника виникає потреба у відпустці на більш тривалий термін і роботодавець з цим погоджується, то в заяві на відпустку без збереження заробітної плати працівнику доцільно посилатися на ст. 26 Закону № 504.

ПЕРІОД ДІЇ ЗАКОНУ № 2136

Закон № 2136 діє у період дії воєнного стану та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану. З метою уникнення законодавчої колізії після скасування воєнного стану змінами, передбаченими Законом № 3494, дію окремих норм Закону № 2136 продовжено. А саме:

➤ норма другого речення абзацу другого та норма третього речення абзацу третього ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 (передбачають перенесення частини щорічної основної відпустки на післявоєнний час) втратять чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану;

➤ норми ч. 4 ст. 13 та ст. 15 Закону № 2136 (передбачають відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі за рахунок РФ) втратять чинність з моменту завершення відшкодування працівникам та роботодавцям грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України.

ІНШІ ЗМІНИ

Також внесені зміни до:

➤ Закону України від 10.12.2015 р. № 889-VIII «Про державну службу»;

➤ Закону України від 05.09.2017 р. № 2145-VIII «Про освіту»;

➤ Закону України від 06.06.2019 р. № 2745-VIII «Про фахову передвищу освіту».

Однак ці зміни не стосуються сільгосппідприємства.

Ельвіра Ткачова, головний редактор