Приводом для написання цієї статті стало звернення до редакції херсонського підприємства, яке користувалось приміщенням за договором позики. Це приміщення було спалене внаслідок воєнних дій, але його можна відремонтувати. У зв’язку з цим перед підприємством постала низка питань:

• Які дії воно має вчинити?
• Чи можна підприємству ремонтувати приміщення, якщо воно планує використовувати його надалі?
• Чи має право фізособа-власник подати повідомлення в Дію для подальшого отримання репарацій?
• Якщо підприємство хоче повернути власнику приміщення, то чи зобов’язане воно його відремонтувати, адже за договором позики підприємство має повернути приміщення у стані не гіршому, ніж отримало?

Тож далі проаналізуємо цю ситуацію.

У ПОЗИЧКУ ЧИ ПОЗИКУ – ОСЬ У ЧОМУ ПИТАННЯ

Передусім розберемося, що таке позика і що таке позичка. Незважаючи на різницю в одну букву у назві, позичка та позика є кардинально різними правовими інститутами. І відмінність ця проявляється одразу ж після першого побіжного ознайомлення зі статтями Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), які регулюють відповідні правовідносини:

Для повного розуміння відмежування цих двох інститутів потрібно також враховувати ст. 184 ЦКУ, яка передбачає поділ речей на замінні та незамінні. До замінних належать речі, які визначені родовими ознаками, тобто властивими усім речам того ж роду. Замінні речі вимірюються числом, вагою, мірою. Зокрема, визначити родовими ознаками можна:

➙ 100 мішків цукру-піску (вимірюється числом);

➙ 100 кг цукру-піску (вимірюється вагою);

➙ пів літра цукру-піску (вимірюється мірою). Отже, за договором позики передається замінна річ, яка після передачі стає власністю позичальника. Тому і повертається не та ж сама річ, а інша, але така ж сама – в такій же кількості (100 мішків, 100 кг чи пів літра), такого ж роду (цукор-пісок), такої ж якості (наприклад, з масовою часткою вологи не більше 0,1%, цукрози – не менше 99,75% тощо).

Незамінною є річ, наділена тільки їй властивими (індивідуальними) ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Отож, у позиЧку передається саме незамінна річ, яка після закінчення договірного строку користування нею має бути повернута позичкодавцю.

Отже, якщо особа отримує річ і повертає таку ж річ, то це позика, бо такі ж речі – це ті, що визначаються родовими ознаками. Якщо ж вона отримує річ і повинна повернути ту ж саму річ, то йдеться вже про позичку.

Приміщення є саме незамінною річчю, оскільки характеризується певними унікальними технічними характеристиками, місцем розташування, реєстраційним номером та ін.

Тому отримати приміщення у позику не вдасться, бо повертати за договором позики потрібно інше приміщення, яке апріорі не може бути таким же, як і отримане в позику. Адже ці приміщення матимуть ряд відмінностей – місце розташування, площу, конфігурацію, технічні параметри, реєстраційні номери…

Зважаючи на вищевикладене, херсонське підприємство не могло отримати приміщення у фізичної особи на підставі договору позики. Натомість цілком ймовірно, що між сторонами був підписаний договір позички приміщення. Тож його і аналізуватимемо.

ЧИЯ ВИНА?

Відповідно до ст. 323 ЦКУ ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 827 ЦКУ до договору позички застосовуються положення глави 58 ЦКУ про найм (оренду). Виходячи з положень цієї глави, сутність норми щодо ризику випадкового знищення або пошкодження майна, що передане в найм, аналогічна ст. 323 ЦКУ і зводиться до наступного:

➙ якщо майнові втрати (знищення чи пошкодження) настають за відсутності вини наймача або наймодавця, то за загальним правилом вони покладаються на власника (наймодавця);

➙ якщо за договором ризики майнових втрат покладені на наймача, то він у разі випадкового знищення або пошкодження предмета найму зобов’язаний компенсувати наймодавцю як власнику його майнові втрати (такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 р. у справі № 207/3254/18).

Зауважимо, що цивільне законодавство не містить визначення поняття ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження майна. У доктрині цивільного права такий ризик визначається як несення несприятливих наслідків, які можуть настати і за які не відповідають ні сторони, ні треті особи. Інакше кажучи, той, хто несе ризик випадкового знищення майна, бере на себе зобов’язання відповідати за його випадкове знищення або пошкодження, навіть якщо законодавство надає йому можливість звільнитися від такої відповідальності. Згідно з ч. 1 ст. 617 ЦКУ підставами для звільнення від відповідальності є випадок та непереборна сила. Тому можемо зробити висновок, що у вищезгаданій ст. 323 ЦКУ йдеться про перехід ризику знищення або пошкодження майна внаслідок випадку або непереборної сили.

Проте у наведеній ситуації коли майно (приміщення) було спалене внаслідок воєнних дій, розпочатих у зв’язку із повномасштабним вторгненням РФ, відповідальною особою є саме РФ – країнаагресор. Про це йдеться, зокрема, у Законі України від 23.02.2023 р. № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» (далі – Закон № 2923). Огляд цього закону див. в «АгроPRO», 2023, № 10, с. 4 – ред.

Тому в розглядуваному випадку має застосовуватись ч. 1 ст. 1166 ЦКУ, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Верховний Суд України у постанові від 14.04.2022 р. у справі № 308/9708/19 зазначив, що «суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни».

У подальшому аналогічна позиція була висловлена і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 р. у справі № 635/6172/17 та Верховним Судом у постановах від 08.06.2022 р. у справі № 490/9551/19, від 07.09.2022 р. у справі 641/4272/19 та ін.

Таким чином, якщо приміщення було пошкоджене внаслідок пов’язаних із війною обставин, то відшкодовувати завдану цим шкоду користувач не буде, навіть якщо договором позички на нього був покладений ризик випадкового знищення або пошкодження такого приміщення. Відшкодувати шкоду повинна країна-агресор. Відшкодувати шкоду повинна країна-агресор.

Якщо підприємство хоче повернути приміщення та припинити договір позички,

то воно не зобов’язане ремонтувати приміщення.

Далі в консультації Є ПОТРЕБА У РЕМОНТІ. ХТО ЙОГО МАЄ ЗДІЙСНИТИ – ВЛАСНИК ЧИ КОРИСТУВАЧ?

ЯК МОЖЕ ВЧИНИТИ ПІДПРИЄМСТВО-НАЙМАЧ?

ПРАВО ФІЗОСОБИ-ВЛАСНИКА НА КОМПЕНСАЦІЮ

Ірина Висіцька, адвокат, Керуюча Адвокатським бюро «Висіцької «ВІВ Лігал»