Розвиток сільського господарства більше, ніж будь-якого іншого сектору економіки, залежить від:

➨ рівня забезпеченості природними ресурсами, які беруть участь у процесі виробництва;

➨ природно-кліматичних умов, які полегшують або ускладнюють виробництво.

Це у сукупності формує природно-ресурсний потенціал галузі.

Природні ресурси (земельні – орні землі, сіножаті, пасовища, перелоги; водні – поверхневий стік, підземні води; лісові – деревні і недеревні) та природні умови (клімат, рельєф, географічне положення) зумовлюють особливості розвитку сільського господарства, спеціалізацію і характер територіального розподілу праці, впливають на стан агроландшафтів, формують умови життєдіяльності людей і їхній добробут.

У зазначеному контексті змістом сільгоспдіяльності є комбінування способів і методів використання природних чинників, які позитивно впливали б на розвиток живих організмів і не втрачали своєї здатності до відтворення. Наразі досить часто людина у своїй діяльності не спирається на знання законів природи і не діє згідно з цими законами, а прагне перетворити і підкорити природу своїм цілям, у результаті чого якісно змінене середовище стає загрозливим як для самої людини, так і для всього живого на планеті. Далі проаналізуємо, до яких проблем вже призвела, зокрема, сільгоспдіяльність людини, і чи можливо це виправити.

ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Особливістю земельного ресурсу є його невідновлюваність і просторова обмеженість, що у сукупності з роллю у функціонуванні біосфери, атмосфери і гідросфери потребує охорони та раціонального використання відповідно до законів землеробства.

У практичній же сільськогосподарській діяльності домінують ґрунторуйнівні і ґрунтовиснажливі технології, що обумовлюється пріоритетом економічної вигоди та ілюзією невичерпності природного ресурсного потенціалу.

Деградація ґрунтів доповнюється ґрунтовтомою, що є наслідком монокультурного сільгоспвиробництва, зорієнтованого на експорт продукції, мінімізацію витрат та максимізацію прибутку без урахування екологічних і соціальних наслідків у майбутньому.

Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО) попереджає: через ґрунтовтому, обумовлену монокультурою, людство недобирає до 25% сільгосппродукції.

Одночасно з процесами деградації земель деградують водоймища і водні екосистеми, що веде до виснаження запасів ґрунтових вод, зниження рівня водоносних зон і класифікується як зростаючий ризик для виробництва продовольства.

ДОВІДКОВО

Від ерозійних процесів, породжених господарською діяльністю, щорічно втрачається 25,7 млрд т світових запасів ґрунту.

За 50 років втрачено 300 млн га сільгоспугідь.

Середньорічні втрати ґрунтів становлять 6 млн га, що в 30 разів перевищує історичний тренд даного процесу

Зменшуються запаси фітомаси, знижується лісистість планети, що негативно впливає на кліматичні умови та вологозабезпечення ґрунтового покриву.

Такі ж процеси руйнування зазнає і природно-ресурсний потенціал аграрного сектору України, насамперед, його найцінніша складова – сільгоспземлі, розораність яких становить 76%, що є найвищим показником на європейському континенті.

Читати далі...

ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

ПЕРСПЕКТИВИ

Любов Молдаван, д.е.н., професор, заслужений економіст України, головний науковий співробітник відділу форм і методів господарювання в агропродовольчому комплексі ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»