ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Військові репарації – компенсаційні платежі, які здійснюються після завершення війни однією стороною на користь іншої для покриття завданих під час війни втрат і збитків. Репарації мають свою доволі довгу історію та напрацювання у міжнародній практиці. Репарації можуть бути встановлені різними способами. Один із способів – добровільна сплата державою, яка була агресором, або державою/державами, які отримали перемогу, в односторонньому порядку. Таке рішення було прийнято на Потсдамській конференції в 1945 році стосовно Німеччини. Інший спосіб полягає в тому, що репарації можуть бути встановлені на підставі рішення міжнародної організації, зокрема, структур ООН. Таке рішення може прийняти Міжнародний суд справедливості ООН (Міжнародний суд ООН), Рада Безпеки ООН або ж створена нею в 1991 році як допоміжний орган Компенсаційна комісія ООН (цей орган розглядав заяви про компенсацію шкоди, завданої військовим вторгненням Іраку до Кувейту). Ефективність згаданих способів залежить від згоди держави, яка має сплатити репарації, на виконання відповідних рішень (зокрема, мирного договору між сторонами конфлікту) або наявності міжнародної системи політичного та економічного примусу. Необхідно зауважити, що універсального правила встановлення репарацій не існує, кожний випадок вирішується з огляду на конкретну ситуацію. Найвідомішим прикладом здійснення військових репарацій є репарації Німеччини після Першої світової війни на користь країн Антанти на підставі Версальського договору. Згідно з цим договором Німеччина зобовʼязалася виплатити переможцям 132 млрд золотих марок, але у 1932 році відмовилася від цих зобовʼязань. Виплати були відновлені у 1953 році згідно з Угодою про німецький зовнішній борг. Останній транш репарацій за наслідками Першої світової війни був здійснений у жовтні 2010 року. Після Другої світової війни за рішенням держав-переможниць – Радянського союзу, США і Великобританії, – прийнятим на Потсдамській конференції, Німеччина повинна була виплатити союзникам 23 млрд доларів переважно шляхом постачання обладнання і перенесення промислових підприємств. Репарації для США та Великобританії стягувались із Західної Німеччини, для Радянського союзу – із Східної. Такі постачання за рішенням сторін були припинені в 1950 році, репарації Радянському союзу сплачувалися до 1953 року включно.

Певні компенсації сплачувались Німеччиною добровільно, наприклад бранцям таборів. Варто підкреслити, що після Другої світової війни мова йшла про репарації з переможеної держави, отже, Німеччина на той час не мала змоги заперечувати проти пред’явлених їй вимог ані щодо розміру, ані щодо форми їх задоволення. В останні десятиріччя Рада безпеки ООН ухвалила кілька рішень щодо виплати репарацій агресором постраждалим державам. Резолюція Ради безпеки від 1985 року закликала Ізраїль виплатити репарації Тунісу за його бомбардування. Інша резолюція включала положення про репарації Південно-Африканською Республікою її країнам-сусідам, окупованим у 1970-1980 роки, зокрема, Лесото. Утім, застосування положень таких резолюцій на практиці було проблематичним. Позитивним прикладом є виконання рішення Ради безпеки ООН щодо репарацій Іраку на користь Кувейту після військового вторгнення в 1990–1991 роках. У квітні 1991 року Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію № 687, якою зобовʼязала Ірак фінансово відшкодувати Кувейту завдані збитки через військову агресію в Перській затоці. Створена Компенсаційна комісія ООН, про яку йшлося вище, обробила понад 2,7 млн вимог від фізичних та юридичних осіб Кувейту на загальну суму 352,5 млрд дол. До 2005 року кількість вимог, які підлягали задоволенню, зменшилася до 1,5 млн, а вартість відшкодування – до 52,4 млрд дол. Для сплати таких сум був створений Компенсаційний фонд ООН, який отримував певний відсоток від експортної виручки іракської нафти і нафтопродуктів. Спочатку до фонду надходило 30% експортної виручки з поступовим зменшенням середнього відсотка в наступні роки до 0,5%. Компенсаційна комісія ООН і Компенсаційний фонд функціонували понад 30 років. Останню вимогу Кувейту задовольнили в січні 2022 року.

МЕТА РЕПАРАЦІЙ

Головною метою репарацій є покриття державою-агресором завданих під час війни втрат і збитків постраждалій країні. Однак їхній розмір може визначатися і з розрахунку, щоб держава агресор не змогла найближчим часом відновити своє воєнно-економічне становище та повторити акт агресії, тобто репарації розглядаються як стримуючий фактор. Також розмір репарації може розраховуватись на підставі даних шкоди інфраструктурі держави, включаючи фінансово-економічну складову, і може містити компенсації за загибель населення, вимушене переміщення громадян за межі держави, компенсації за шкоду екології, упущену вигоду. Водночас доцільно зазначити, що у сучасному світі репарації розглядаються не як спосіб приниження агресора, а як засіб відновлення балансу і справедливості після війни. Слід також зауважити, що за світовою практикою застосування репарацій їх розмір має бути підтверджений доказовою базою щодо причинно-наслідкового зв’язку між діями агресора та шкодою. Отже, для того щоб отримати адекватний розмір репарацій, держава має зібрати інформацію про всі види своїх втрат через агресію та бути готовою надати належні докази на їх підтвердження.

ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ НА ОТРИМАННЯ РЕПАРАЦІЙ

Сьогодні вже обговорюються процедури, за яких шкода, завдана воєнною агресією РФ, може покриватися за рахунок російських активів, заморожених іноземними державами. Для цього є пряма підстава в ст. 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Зокрема, в ній передбачено, що держави-учасниці відповідно до принципів їхнього внутрішнього законодавства мають право вживати необхідних заходів для того, щоб визначити, виявити, заблокувати або заарештувати будь-які кошти, які використовуються або виділяються з метою вчинення злочинів, зазначених у статті 2 цієї Конвенції з метою їх можливої конфіскації. Крім того, держави-учасниці можуть створити механізми, за допомогою яких кошти, отримані в результаті конфіскації, використовувалися б для виплати компенсації жертвам злочинів або членам їхніх сімей. Тож міжнародне право надає державам можливість створення національних механізмів, однак ці механізми мають відповідати певним умовам. Традиційно національний механізм – це законодавчий акт, прийнятий відповідним органом. Міжнародні стандарти, які висуваються до законів, вимагають, щоб у них була закладена можливість незалежного органу (у більшості випадків це суд) перевірити законність втручання в право, застосування санкцій, у ході справедливої процедури. Це необхідний запобіжник для уникнення ситуацій порушення права. Проте така процедура може тривати довгий час. Експертами обговорюється й можливість застосування комбінованих процедур сплати репарацій РФ Україні за агресію. Зокрема, угода між державами, які застосували санкції до РФ щодо поступового пом’якшення санкцій в обмін на сплату репарацій. Такий приклад був у 2020 році, коли Судан виплатив 335 млн дол військових репарацій за участь у бомбардуванні терористами Африки і за можливість бути вилученим із списку держав – спонсорів тероризму. Іншим варіантом є пропозиція розмороження активів російських громадян з 50-відсотковим митом, яке піде на репарації Україні. Тобто репарації можуть розглядатися як засіб помʼякшення санкцій у відповідь на припинення агресивних дій і готовність агресора нести фінансову відповідальність за вчинені правопорушення. На думку експертів, останні два приклади мають свої як переваги, так і недоліки. Серед недоліків це відновлення можливості розпорядження активами російських агентів. До переваг належить менший час, що потрібен буде для реального надходження репарацій на користь України, та сам забезпечувальний чинник цих процедур, який не дозволить Росії уникнути сплати репарацій.

ЗАКОНОДАВЧІ ІНІЦІАТИВИ УКРАЇНИ

Безумовно, предметний діалог щодо репарацій почнеться разом із завершенням агресії, однак вже сьогодні Україна готує обґрунтування своєї позиції. На розгляді Верховної Ради України вже перебуває законопроект «Про компенсацію за майно, втрачене, пошкоджене та знищене внаслідок збройної агресії Російської Федерації, та справедливий розподіл репарацій», реєст. № 7237 від 01.04.2022 р. Його метою є захист права власності та інших речових прав на майно, які порушено внаслідок збройної агресії РФ. Законопроектом передбачається, що Україна збирає всю наявну інформацію щодо втраченого, пошкодженого або знищеного внаслідок збройної агресії майна, зокрема з метою стягнення збитків з РФ як держави – агресора. На виконання вказаного завдання пропонується створення Державного реєстру майна, знищеного, пошкодженого або втраченого внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Цей реєстр буде єдиною інформаційною системою обліку майна фізичних та юридичних осіб, що було знищене, пошкоджене або втрачене внаслідок збройної агресії РФ проти України з дати початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Передбачається, що процес виплати компенсації за бажанням постраждалої особи може здійснюватися у два етапи: первинна компенсація, що забезпечується поступово та пропорційно залежно від матеріальних можливостей держави, та повна компенсація, що забезпечується за умови виплати репарацій та/або інших стягнень з РФ. У запропанованій редакції передбачено, що право на компенсацію за втрачене, пошкоджене або знищене внаслідок збройної агресії майно надається постраждалим фізичним особам, їхнім спадкоємцям та юридичним особам щодо майна, вартість якого перевищує 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Вважаємо, що вказане положення буде підставою для дискусії, оскільки ця сума на сьогодні становить 124 050 грн і є значною не тільки для багатьох фізичних осіб, але й для юридичних. Залишити без компенсації втрати до цієї порогової суми не вбачається справедливим. У цій редакції законопроекту також не визначено і граничну суму первинної компенсації. Головним гравцем у процесі визначення суми компенсації є Комісія з обстеження майна, знищеного або пошкодженого внаслідок збройної агресії РФ. Ця комісія має утворюватися з представників обласних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, громадських об’єднань та неприбуткових організацій, фахівців проєктних і науково-дослідних організацій та інших суб’єктів господарювання, у тому числі тих, які мають право проводити обстеження та технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна. До комісії можуть залучатися уповноважені представники Збройних Сил на підставі письмового дозволу Командувача об’єднаних сил. Постраждала особа та/або її представник мають право долучитись до роботи Комісії під час обстеження майна та складання акта обстеження, підписувати його, надавати пояснення, додавати інші документа та/або інформацію, які постраждалі вважають за необхідне додати, здійснювати фото та відеофіксацію обстеження майна. Підкреслимо, що наразі йдеться про проект Закону України, тож у цій статті обговорювати процедуру зарано. Разом з тим пропонуємо звернути увагу на пакет документів, що має додаватись до заяви про виплату компенсації, до якого, зокрема, включені:

• копія документа, що підтверджує прийняття і реєстрацію заяви про вчинення кримінального правопорушення щодо особи або заяви про залучення особи до кримінального провадження як потерпілого – у випадках втрати внаслідок збройної агресії майна;
• за потреби або за наявності: фото або відео пошкодженого або знищеного внаслідок збройної агресії майна;
• контактні дані свідків, які можуть підтвердити факт нанесення збитків саме внаслідок збройної агресії. Заява та пакет документів подаватимуться для отримання як первинної компенсації, так і окремо для повної. Отримання повної можливо без прив’язки до отримання попередньої при відповідності загальному критерію.

Отже, для можливості отримати компенсацію за російську агресію підприємствам необхідно готуватися вже сьогодні та зосередитись на кваліфікованій фіксації інформації та доказів, оскільки докази мають властивість з часом зникати. Забезпеченням правової позиції відповідно до законопроекту № 3057 від 11.02.2020 р. має зайнятись Національне агентство України з питань подолання наслідків збройної агресії Російської Федерації. Це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері узагальнення правової позиції України стосовно подолання наслідків збройної агресії РФ та підготовки консолідованої претензії України до РФ щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти нашої країни. На сьогодні єдиним чинним документом є Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затверджений постановою КМУ від 20.03.2022 р. № 326. Відповідно до цього Порядку профільні міністерства та центральні органи виконавчої влади протягом 6 місяців мають розробити методики розрахунку шкоди та збитків за галузями економіки. Наприклад, методику визначення втрат земельного фонду, які включають втрати земельного фонду, а також пов’язану з ними упущену вигоду, має затвердити Мінагрополітики, за погодженням з Мінреінтеграції.

ПІДСУМУЄМО

Як вбачається з аналізу законопроекту, Україна готуватиме консолідовану претензію до міжнародних судових інституцій проти РФ. У цьому випадку представляти інтереси буде державний агент. Проте юридичні та фізичні особи можуть обрати й індивідуальний шлях. Наприклад, спробувати подати претензію до Компенсаційної комісії ООН. Або ініціювати позов проти РФ в українських судах з подальшим виконанням рішення за допомогою міжнародних договорів. Також можна ініціювати проти РФ позов в іншій державі, у якій «заморожено» російські активи, за наявності в національному законодавстві такої держави відповідних положень. Хоча РФ заявила про свій вихід з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але до вересня 2022 року можна також звернутися із заявою до Європейського суду з прав людини. Незалежно від того, який шлях буде обрано, потрібно невідкладно розпочати кваліфіковану роботу щодо належної фіксації інформації, доказів, подій та збитків.

Валерія Лутковська Жанна Лук’яненко, співзасновниці ГО «Український інститут прав людини» та партнери Адвокатського об’єднання «Лутковська та Лук’яненко»