Статтею 56 КЗпП України передбачено, що за угодою між працівником та роботодавцем може встановлюватись неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Це можна зробити як при прийнятті на роботу, так і згодом за заявою працівника. Неповний робочий час може бути встановлено на певний строк і без зазначення строку.

За згодою роботодавця неповний робочий час може запроваджуватися для всіх категорій працівників. Проте в обов’язковому порядку він встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, неповнолітніх працівників тощо.

Оплата праці у випадках встановлення неповного робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Тобто вони мають право на щорічну відпустку такої ж тривалості як і працівники, що працюють на умовах повного робочого часу (вони тільки отримають відпускні у меншій сумі).

Нагадаємо: якщо при скороченому робочому часі заробітна плата буде меншою за мінімальну, то ЄВ потрібно нараховувати та сплачувати у розмірі не менше мінімального страхового платежу.

Зоя Васильова, експерт з трудового права