Фермерське господарство (далі – ФГ) – платник єдиного податку ІV групи при поданні декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2024 рік задекларувало земельну ділянку, яку засновник отримав у постійне користування для створення фермерського господарства, площею 50 га. По цій ділянці ФГ розрахувало мінімальне податкове зобов’язання (далі – МПЗ) та доплатило в бюджет позитивну різницю між МПЗ та сумою податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок. Проте у травні 2024 року засновник – голова цього ФГ, як фізична особа, отримав податкове повідомлення-рішення (далі – ППР), у якому йому нараховано ПДФО у розмірі МПЗ за 2023 рік щодо зазначеної земельної ділянки.

Тож виникають питання:

• Чи правомірне таке ППР?

• Що робити фермеру – чи платити ПДФО за ППР, адже виходить, що ПДФО буде сплачено двічі?

Розглянемо позицію ДПС та норми Податкового кодексу України (далі – ПКУ), на які вона спирається при формуванні ППР.

ПОЗИЦІЯ ДПС

Вресурсі ЗІР (категорія 103.02) ДПС виклала таку точку зору:

Вресурсі ЗІР (категорія 103.02) ДПС виклала таку точку зору: «Відповідно до ст.ст. 125–126 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав у Державну реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Особливості визначення загального мінімального зобов’язання (далі – МПЗ) платників податку – власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь визначені п. 170.14 ст. 170 ПКУ, п.п. 170.14.1 якого встановлено, що для платників податку – власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне МПЗ визначається контролюючим органом.

МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 38 прим. 1.1.4 п. 38 прим. 1.1. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 ПКУ).

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік (абзац другий п. 38 прим. 1.4 ст. 38 прим. 1 ПКУ).

Якщо фермерське господарство користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності членів фермерського господарства, без укладання договору оренди та державної реєстрації переходу такого права користування, то обов’язок з визначення загального МПЗ виникає у власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення…».

З наведеного випливає, що органи ДПС розраховують ПДФО у розмірі не менше ніж МПЗ тим власникам та користувачам сільськогосподарських угідь, за якими у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані відповідні права (право власності, право постійного користування чи право оренди та емфітевзису). І це відповідає нормам ПКУ, тож на перший погляд ППР складено цілком правомірно. Проте землі постійного користування для створення фермерського господарства мають особливий подвійний статус – тому запропонуємо фермеру-засновнику два варіанти дій.

Ельвіра Ткачова, головний редактор