СИТУАЦІЯ

Сільськогосподарське підприємство «А», що на сьогодні знаходиться на тимчасово окупованій території (Запорізька область), 1 лютого 2022 року перерахувало 900 тис. грн за трактор підприємству «Б». У 2023 році керівник сільгосппідприємства «А» звернувся до підприємства «Б», яке розташоване на підконтрольній території, з проханням повернути гроші чи відвантажити трактор. Керівник підприємства «Б» готовий відвантажити трактор, але за умови, що сільгосппідприємство «А» перереєструється та змінить місцезнаходження на будь-яку територію, яка підконтрольна Україні.

• Чи правомірні вимоги підприємства «Б»? •

Чи є інший механізм, який дозволить сільгосппідприємству «А» отримати трактор?

Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях встановлені Законом України від 15.04.2014 р. № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон № 1207). Зокрема, ст. 13 визначено особливості здійснення економічної діяльності на таких територіях, у т. ч. щодо здійснення господарської діяльності, переказу коштів, державних гарантій за внутрішніми та зовнішніми місцевими запозиченнями, дії норм регуляторного законодавства тощо.

Ці особливості дійсно полягають у тому, що для здійснення господарської діяльності таке підприємство повинно мати місцезнаходження на підконтрольній Україні території.

НОТАТКА

Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами – підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України. Ч. 2 ст. 13 Закону № 1207

Тож необхідно розібратися, які території є тимчасово окупованими в розумінні ст. 13 Закону № 1207.

У п. 3, 4 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207 окремо визначено, що територією, тимчасово окупованою з 24.02.2022 р., є сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому КМУ порядку, а також надра під зазначеними територіями і повітряний простір над ними. Тобто після 24.02.2022 р. саме КМУ має визначити дату початку і дату завершення тимчасової окупації територій.

Території України, окуповані у 2014 році (АРК, м. Севастополь, певні райони Донецької та Луганської областей), визнані такими на підставі Указу Президента від 07.02.2019 р. № 32/2019.

Таким чином, після 24 лютого 2022 року в Україні фактично існує дві групи окупованих територій:

➙ окуповані з 2014 року, на які, як відомо, поширено вимоги ст. 13 Закону № 1207;

➙ окуповані з 24.02.2022 р.

Далі йтиметься лише про території, окуповані з 24.02.2022 р.

Аби вимоги та обмеження, визначені ст. 13 Закону № 1207 (обов’язкова перереєстрація, недійсність правочинів, заборона на перерахування коштів тощо), були поширені на території, окуповані після 24.02.2022 р., КМУ має прийняти відповідне рішення (ч. 1 ст. 13 Закону № 1207).

НОТАТКА

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. Ч. 1 ст. 13 Закону № 1207

Тож проаналізуємо відповідні рішення КМУ.

06.12.2022 р. КМУ було прийнято постанову № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», де визначено правила формування переліку тимчасово окупованих територій. В цій постанові не вказано, що норми ч. 2 ст. 13 Закону № 1207 поширені на території, тимчасово окуповані після 24.02.2022 р.

Таким чином, наразі відповідного рішення КМУ не прийнято. Тому до суб’єктів господарювання, зареєстрованих на таких територіях, не можуть застосовуватись обмежувальні положення Закону № 1207. Тобто зміна податкової адреси для юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та інших суб’єктів господарювання не є обов’язковою. А отже, такі підприємства можуть здійснювати на підконтрольній Україні території правочини і відсутність зміни податкової адреси не тягне за собою визнання нікчемності договорів з такими сільгосппідприємствами.

Нагадаємо, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набрання законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Виняток з цього принципу допускається лише якщо закони та інші нормативно-правові акти пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, в наведеній вище ситуації сільгосппідприємство «Б» неправомірно вимагає перереєстрації сільгосппідприємства «А» для виконання умов договору, а саме – поставку оплаченого 01.02.2022 р. трактора.

Як же підприємству «А» захистити своє право?

Бачимо два варіанти вирішення проблеми:

➙ звернутися з позовом до суду;

➙ укласти договір відступлення права вимоги.

Далі в консультації читайте

ПОДАННЯ ПОЗОВУ ДО СУДУ, Олександр Норочевський, адвокат

УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ ПРО ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВА ВИМОГИ,, Дар’я Тарасенко, адвокатка

ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВА ВИМОГИ. ПОДАТКИ ТА БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК,, Олена Жураківська, редактор

Ірина Дмитерко, заступник головного редактора