Фермерське господарство (далі – ФГ) може бути створено лише особою, яка має в користуванні або власності землю сільськогосподарського призначення. У зв’язку з цим фізичні особи, які мали намір створити ФГ, були вимушені, зокрема, орендувати земельні ділянки.

Проте питання подальшого належного використання таких ділянок створеним ФГ не було врегульовано десятиліттями. Це створювало чимало проблем як для фізичних осіб, що були стороною договору оренди (орендарем), так і для ФГ, яке фактично використовувало такі земельні ділянки.

Зокрема, органи ДПС не вважали такі ділянки землями господарства (адже ФГ не є стороною договору оренди) і, як наслідок, зобов’язували фермерів-засновників (орендарів) платити орендну плату, не визнавали продукцію, вирощену на таких землях, продукцією ФГ тощо.

Згодом ця ситуація певною мірою була вирішена Великою Палатою Верховного Суду (далі – ВП ВС) (докладніше про це читайте в «АгроPRO», 2020, № 15, с. 8). Зокрема, ВП ВС виснувала, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності та створення ним ФГ права й обов’язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до ФГ (з дня державної реєстрації ФГ).

Проте тривалий час фермери не мали змоги скористатись правовою позицією, висловленою ВП ВС. Оскільки державні реєстратори відмовляли в перереєстрації прав оренди з фізособи на ФГ. Згодом і ця ситуація була більш-менш вирішена (тобто на сьогодні переважно державні реєстратори перереєстровують право оренди з фізособи на ФГ).

Але…

Маємо нову проблему. Враховуючи, що право оренди переходить від фізособи до ФГ в момент державної реєстрації ФГ – ВП ВС виснує, що фізособи-члени ФГ не мають права на отримання частини такої земельної ділянки у власність, так зване розпаювання. У минулі роки таке розпаювання доволі активно використовувалося членами ФГ. Фермери-засновники навіть вдавалися до того, що включали до складу членів господарства у тому числі «далеких» родичів.

Тож проаналізуємо аргументи суду.

СУТЬ СПОРУ

Прокуратура звернулась до суду із позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі – ГУ Держгеокадастру) та Особи-1 (далі – Відповідач) про визнання незаконним отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, скасування відповідного наказу та зобов’язання повернути цю земельну ділянку у комунальну власність.

30.12.2014 р. між ГУ Держгеокадастру та Особою-2 укладено два договори оренди землі строком на 49 років для ведення фермерського господарства.

15.07.2015 р. Особою-2 на зазначених земельних ділянках створено та зареєстровано ФГ «1». До складу членів ФГ «1» включено Особу-1.

Згодом Особа-2 в установленому законом порядку отримала дозвіл на поділ зазначених земельних ділянок, внаслідок чого було утворено 13 ділянок та внесено зміни до зазначених вище договорів оренди землі. Змінами передбачено, що в оренду передано не 2, а 13 ділянок.

04.05.2016 р. ГУ Держгеокадасту видано 12 наказів, якими передано у власність фізичним особам 12 земельних ділянок, в тому числі оскаржуваним наказом передано у приватну власність Особі-1 спірну земельну ділянку.

08.10.2016 р. проведені загальні збори засновників та членів ФГ «1», на яких прийнято рішення про виключення зі складу членів ФГ Особи-1, а 17.01.2017 р. – про ліквідацію господарства.

Отже, на думку прокурора, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів із подальшою приватизацією.

СУДОВІ РІШЕННЯ

Рішенням районного суду від 13.11.2019 р. в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду від 10.11.2020 р. рішення районного суду скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.

Особа-1 звернулась з касаційною скаргою.

Об’єднана палата Касаційного цивільного суду (далі – ОП КЦС) вважає, що член ФГ має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні такого господарства.

Проте Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду (далі – ВС КАС) у постанові від 03.11.2021 р. у справі № 817/1911/17 дійшов протилежного за змістом висновку. Він зазначив, що право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення ФГ, не виникає у жодного члена ФГ, в тому числі засновника.

ОП КЦС вважає, що наведений підхід, висловлений ВС КАС, де-факто встановлює заборону на приватизацію землі ФГ, наданої йому в користування. Це може призвести до анулювання прав членів ФГ, передбачених у ст. 32 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ), ст. 13 Закону України від 19.06.2003 р. № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі – Закон № 973).

Оскільки ОП КЦС дійшла висновку про необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених ВС КАС, справу направлено на розгляд ВП ВС.

Постановою ВП ВС від 20.06.2023 р. у справі № 633/408/18 змінено мотивувальну та резолютивну частини рішення апеляційного суду. Витребувано з володіння Особи-1 на користь держави спірну земельну ділянку.

Далі в консультації АРГУМЕНТИ СУДУ (ЩОДО ЗЕМЕЛЬ ФГ, ЩОДО ПРАВА ЧЛЕНА ФГ НА ПРИВАТИЗАЦІЮ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ, ЩОДО СУТІ СПОРУ), ОКРЕМА ДУМКА, ВИСНОВКИ

Ірина Дмитерко, заступник головного редактора